Конвенція майбутнього
Матеріал опубліковано за згодою першоджерела: Онлайн-газета “ГРОМАДА Схід”
Новину про ратифікацію Україною 20 червня 2022 року Стамбульської конвенції наше суспільство на тлі війни практично не помітило. Між тим, громадські організації, які працюють з темою гендерного насильства, чекали на цю подію цілих 11 років.
Саме стільки минуло з моменту складання цієї міжнародної угоди, і 8 з них Україна була у стані війни з країною, для якої насильство – це норма. «Сьогодні для протидії насильству нам потрібна зброя, завтра – СЛОВО і ПРАВО», – пролунало з трибуни Верховної Ради перед тим, як депутати проголосували за приєднання до 35 держав, які вже живуть за стандартами щодо запобігання, захисту та судового переслідування за насильство та порушення гендерної рівності. Чому Україна тільки зараз спромоглася долучитися до цих стандартів та як це плине на становище жінок та дівчат в нашій країні, ми розпитали керівницю Маріупольської асоціації жінок «Берегиня» Марину ПУГАЧОВУ.
ДОВІДКА: Конвенція Ради Європи про запобігання насильству проти жінок та боротьбу з ним — це міжнародна угода Ради Європи, яка криміналізує та попереджує насильство проти жінок та дівчат, а саме домашнє насильство (включно з психологічним та економічним), сексуальне насильство (зґвалтування, зокрема й шлюбні, та домагання), «убивства честі» (обливання кислотою, спалювання вдів, вбивства наречених), примусові аборти та шлюби, калічення жіночих геніталій та стерилізації, переслідування й інше насильство, асоційоване зі статтю. Конвенція визначає насильство порушенням прав людини та формою дискримінації і пропонує системні стратегії викорінення цих явищ.
Першою конвенцію ратифікувала Туреччина, а слідом за нею — ще 35 країн (Албанія, Андорра, Австрія, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Греція, Грузія, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Молдова, Монако, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Північна Македонія, Польща, Португалія, Румунія, Сан-Марино, Сербія, Словенія, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чорногорія, Швейцарія, Швеція). Однак у березні 2021 року Туреччина скасувала ратифікацію Конвенції з формулюванням, що вона нібито використовувалася для «нормалізації гомосексуальності».
Складена 11 травня 2011 у Стамбулі конвенція є постійно відкритою до підписання будь-якою країною світу. Україна, одна з країн-авторок конвенції, ратифікувала її лише 20 червня 2022 року.
— Чому так довго Україна йшла до ратифікації Стамбульської конвенції? Невже так лякало поняття «гендер», яке у нас невірно трактують як «стать»? Бо саме це частіше за все лунало від опонентів.
— Так, всіх злякало поняття «гендер», бо ми не знаємо його значення в контексті європейської правової доктрини та практики Європейського суду з прав людини. Була проти церква, дехто з військових та велика кількість депутатів. Чомусь вирішили, що поняття гендеру та гендерної ідентичності – це про нетрадиційні статеві відносини. Тут не обійшлося, я вважаю, без впливу нашого усюдисущого північного сусіда, бо саме звідти почали лунати наративи про пропаганду одностатевих шлюбів. Це невігластво і нерозуміння, що саме вкладене у поняття «гендер», яке не є підміною термінів «чоловіки» та «жінки». Це не про біологічну стать і сексуальну орієнтацію, це дещо про інше – про самовираження та відчуття себе у суспільстві.
Та й взагалі Стамбульська конвенція – це не документ про гендер! Це не ключове поняття угоди, воно відіграє лише допоміжну роль у реагуванні на насильство в контексті наявних стереотипів, дискримінації. Зрештою, це документ про захист від насильства усіх, не лише жінок. Він взагалі не стосується сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності, не містить визначення сім’ї, а також не регулює релігійні норми.
— Які наслідки ми маємо на сьогодні від хибного сприйняття гендеру та упереджень щодо соціальних ролей чоловіків та жінок?
— В Україні ніколи не було російського домострою, за яким чоловіку було приписано щодня бити жінку та дітей. Але в цілому наше суспільство, на жаль, все одно досить патріархальне. Через деякі пункти, зазначені у Стамбульській конвенції в контексті рівноправності чоловіків та жінок, чоловіки почали вважати їх принизливими для своєї «чоловічості». Це по-перше.
По-друге, традиційно досі вважається, що проблеми родини мають вирішуватися всередині родини, що сміття ніхто назовні не виносить. Така думка, на жаль, є поширеною навіть серед можновладців. Коли наша організація за підтримки жінок всього світу боролася за ратифікацію Стамбульської конвенції, мені доводилось спілкуватися з деякими депутатами, які щиро вважають, що проблеми домашнього насильства не треба виносити на широкий загал.
По-третє, «традиційні сімейні цінності» і поза сім’єю продовжують загострювати проблему нерівності чоловіків та жінок. І йдеться навіть не про зарплатню. Маю свідчення, коли жінку відмовляли від написання наукової роботи, бо, дослівно: «нащо вам це треба, ви ж заміж вийдете та підете у декретну відпустку?». Такі стереотипи, що применшують соціальну роль жінки і обмежують її можливості самореалізації, є доволі сталими у суспільстві.
Саме стереотипи і замовчування провокують насильство, а не конкретна людина, яка не так глянула чи щось не те вдягнула. Знаю про це з того досвіду, який фахівці «Берегині» отримали у Маріуполі, коли кілька років працювали пліч-о-пліч з правоохоронцями, намагаючись рятувати жінок, дітей і, як не дивно, чоловіків від проявів цієї «хвороби» суспільства.
Наведу жахливу «довоєнну» статистику. Щорічно в Україні від домашнього насильства гинуло 600 жінок. Щодня поліція фіксувала близько 300 випадків домашнього насилля, 70-80% постраждалих – жінки. Причому до поліції звертаються тільки 10-15%.
— Чи зможе ратифікація Стамбульської конвенції докорінно змінити ситуацію? Тим більше у нас йде війна, а війна – це ще більше насильства.
— Так, бойові дії, страх бути позбавленим життя, здоров’я, близьких, домівки, роботи, джерел до існування – ці чинники впливають на те, що побутове насильство може прийти навіть в ті дома українців, де його ніколи не було. Бо думки людей можуть стати полярними, бо психологічні травми та психічні розлади нікого не роблять спокійними і виваженими… Нові норми мусять принаймні обмежити прояви насильства, які дотепер у суспільстві вважалися прийнятними – адже вони передбачають покарання.
Головне, що треба пам’ятати про Стамбульську конвенцію – вона встановлює кримінальну відповідальність за вчинення психологічного, фізичного, сексуального насильства. Тобто, злочином стає не лише зґвалтування, а й переслідування, домагання, приниження. Це дуже серйозно, це захист для кожної людини. Наприклад, тепер за сексуальне домагання на роботі з використанням службового положення кривдник отримає не банальну догану, а позов до кримінального суду – у Стамбульській конвенції чітко прописана вся процедура. Заяви про вчинення побутового насильства будуть розглядатися набагато швидше, зміниться механізм реагування на домашніх тиранів.
Є ще один нюанс. Дуже часто жінка з різних причин не могла або не хотіла заявляти на свого кривдника – боялася, соромилася чи щось інше. Тепер це можуть зробити її родичи або сусіди. До нас, як до громадської організації, часто зверталися по допомогу сестри, матері постраждалих – бо вони не мали права звертатися до поліції. Тепер буде інакше.
– Чи працюватимуть ці нові норми на практиці??
— Конвенцію ратифіковано з посиланням на Конституцію України, тобто з певними поправками. І наша держава не єдина, яка так зробила – більшість країн, що ратифікували угоду, не мають уніфікованої правової бази з ЄС. Дай Бог Україна увійде до ЄС і буде удосконалювати законодавство, доводити до певних стандартів. Бо у нас є доволі цікаві речі у законодавстві, які не працювали роками і досі не працюють.
Звісно, теорія і практика – речі різні. Зроблено тільки перший крок, багато процесів гальмуються з досить прозаїчних причин, але я вірю, що угода призведе до позитивних наслідків. Як це буде відбуватися, ще невідомо, ніхто не спрогнозує темпи та реакцію соціуму на такі кардинальні зміни. Ратифікація Стамбульської конвенції в сучасних реаліях нашої держави – це, радше, розмова про майбутнє. Подивимося, яким воно буде.
Ірина Горбасьова/ГРОМАДА