Страхи, що стоять за мовчанням

За даними УВКПЧ ООН 2019: 4 найрозповсюдженіші страхи, через які жінки рідше повідомляють про випадки сексуального насильства є:

– Страх переслідування
– Страх звинувачення
– Страх відторгнення
– Страх стигматизації

Основна проблема у боротьбі з ґендерно обумовленим насильством загалом та ґвалтуванням конкретно є надзвичайно низький рівень офіційних звернень та повідомлень з боку жертв – і не важливо, чи це звернення до поліції, психолога, чи певної соціальної організації.

Дуже багато страхів та переживань, і це по-своєму абсурдно: хіба не злочинець повинен боятись покарання та стигматизації? Невже жертва має побоюватись переслідування та звинувачень, а не насильник?

В певному сенсі, все наше суспільство винне в даній проблемі. Фрази по типу “вона сама напросилась”, “насправді вона цього хотіла, просто не признавалась” та “з порядними жінками такого ніколи не трапляється” – всі в корні невірні, проте залишаються популярними попри всю їх жорстокість, безтактність, та алогічність.

Давайте всі протистояти цьому, поширюючи правильні думки та принципи у противагу вищезазначеним тезисам!

Жертва НЕ МОЖЕ бути винною в ґвалтуванні. Це так же абсурдно як і сказати, що жертва пограбування винна, бо не зачинила двері на ніч. Жертву ні в якому разі НЕ МОЖНА звинувачувати чи переслідувати – це на 100% має бути участю насильника. Стигматизація жертви є АБСУРДНОЮ: і має бути викорінена з нашої культури та суспільного життя.